Що подивитися в Sella

Селья — гірське село трохи більш ніж 600 мешканців на південному схилі хребта Айтана, у глибині комарки Марина-Байші: тут первісним поселенням була мусульманська фортеця XIII століття, що згодом прихистила чималу мориську громаду — перепис 1609 року, того самого, коли Феліпе III декретував вигнання морисків, налічив у селі 115 будинків. Після вигнання Селью заново заселили родини з Агреса, Аліканте, Косентайни та Гуадалеста.

Історія

Церква Санта-Ана здобула статус самостійної парафії ще 1574 року. Це сталося ще до вигнання морисків, тож християнська присутність у селі простежується вже із XVI століття. На верхівці села останки арабської фортеці з часом поступилися місцем каплиці Санта-Барбара, визнаній об'єктом культурної спадщини 2001 року та й досі — місцем грудневої прощі.

Що подивитися

Головна принада Сельї — вода: кілька джерел, серед них Фонт-Майор, Фонт-дель-Пі та Фонт-де-л'Алькантера, живлять зрошувальні канали й старі млини, які можна обійти пішки «Маршрутом води» — кільцевим шестикілометровим шляхом, придатним для всієї родини; він проходить повз млин Молі-д'Альваро, єдиний із трьох історичних млинів громади, що зберігся відреставрованим, і завершується чистими водоймами, особливо мальовничими після весняних і осінніх дощів. А тим, кому цього замало, скельний район Сельї слугує орієнтиром для альпіністів усієї внутрішньої частини Аліканте, а гірське довкілля приваблює й любителів параплана.

Демографічний спад села — на кінець XIX століття тут мешкало понад 1 800 людей — в останні десятиліття загальмувався не в останню чергу завдяки туризму внутрішніх районів: сьогодні близько 14% мешканців мають іноземне походження, здебільшого британське й німецьке. Поєднання неквапливих прогулянок біля води, скелелазіння та оборонної спадщини робить Селью природною зупинкою для тих, хто відвідує сусідній Гуадалест і хоче продовжити маршрут углиб Марина-Байші, а довершують спадщину громади вежа Баронського палацу XVI століття, під охороною з 1997 року, і яр Барранк-де-л'Арк, що перетинає територію села. Храмове свято на честь Богоматері Аврори відзначають у жовтні — не так гучно, як грудневу прощу, але з не меншою відданістю місцевих.