Що подивитися в Guadalest

Ел-Кастель-де-Гуадалест тулиться на вапняковій скелі понад 570 метрів заввишки в гірському нутрі комарки Марина-Байші серед хребтів Айтана, Шорта і Серрелья, і хоча офіційно тут мешкає лише трохи більш ніж 280 людей — це одне з найменших містечок Comunitat Valenciana, — щороку сюди приїжджає незрівнянно більше туристів, ніж налічує саме населення. Забудова ділиться на дві частини з різним характером: передмістя лежить біля підніжжя скелі, а мурований дитинець ісламського походження вивищується на самій вершині, куди веде тунель, прорубаний у камені біля порталу Сан-Хосе.

Історія

Перші письмові згадки про замок сягають XIII століття, коли Хайме II 1293 року передав його як феод Бернардо де Сарії; згодом володіння відійшло короні, а 1543-го Карл I надав Санчо де Кардоні титул маркіза Гуадалеста — так виникла сеньйорія, що правила краєм упродовж наступних століть. Після вигнання морисків 1609 року долину заново заселили колоністами з інших земель королівства. Сучасний вигляд ансамблю визначили дві катастрофи: землетрус 1644 року, що зруйнував значну частину фортеці, та підрив 1708-го під час Війни за іспанську спадщину, після якого від замку Сан-Хосе лишилися хіба мури. 1974 року комплекс визнали історико-художньою пам'яткою, а сьогодні він входить до асоціації «Найкрасивіші села Іспанії».

Що подивитися в містечку

Найтиражованіший образ Гуадалеста — це окрема дзвіниця, квадратна вежа, відділена від церкви, що вінчає скелю над передмістям і потрапляє на більшість листівок Марина-Байші. У мурованому дитинці на вершині тісняться музеї найнесподіванішого спрямування — від мініатюр до сільничок із перечницями та лялькових будиночків, — розміщені в колишніх сеньйоральних покоях. Тут-таки збереглися підземелля, що правило за в'язницю, і крихітний цвинтар, вирубаний просто в скелі на вершині. З кількох оглядових майданчиків, зокрема з Пласа-де-Сант-Грегорі, відкривається краєвид на водосховище Гуадалест — збудоване між 1953 і 1971 роками, з водою настільки бірюзовою, що вона аж контрастує із сірістю гір.

Поза годинами найбільшого напливу відвідувачів долина кличе на стежки до сусідніх сіл і до природних оглядових точок на кшталт Пеньо-де-л'Алькала, а економіка містечка сьогодні тримається майже виключно на туризмі — готелях і ресторанах, крамницях зі шкіряними виробами та музеях, що зайняли більшу частину будинків усередині мурованого дитинця.