Що подивитися в Agost

Агост лежить у глибині провінції, за 18 кілометрів на захід від Аліканте, затиснений між гірськими хребтами Вентос і Майгмо. Тут майже все підпорядковане одному ремеслу — гончарству, яке в цих краях документально простежується ще з XIII століття: сама назва містечка вперше згадується в привілеї Альфонсо X 1252 року. А вже до 1277-го місцеве виробництво кераміки настільки утвердилося, що почало фігурувати в тогочасних реєстрах.

Історія

Найдавніше поселення стояло на пагорбі «Кастельєт-де-ла-Мурта» — андалуській фортеці, заселеній між IX і XIII століттями. Після мудехарського повстання 1264-1266 років його мешканці перебралися на теперішнє місце, на вершину сусіднього пагорба. Гончарне ремесло формально організувалося 1822 року, коли утворилася перша гільдія ремісників, а вже з 1858-го — завдяки залізниці Мадрид–Аліканте — глеки для води, глечики й череп'яні діжки з Агоста розійшлися аж до Барселони, півночі Іспанії, а також Куби й Північної Африки.

Що подивитися

Музей гончарства займає будівлю колишньої керамічної фабрики: вона працювала з 1902 до 1975 року, 1981-го стала музеєм, а в 2007-2014 роках пройшла реконструкцію; сьогодні тут можна побачити печі арабського типу, відстійники для глини й старий обробний цех поряд із колекцією з понад 4 500 виробів, а неподалік і досі діють кілька традиційних гончарних майстерень, куди приїжджають подивитися на роботу гончарного круга. У самому містечку релігійну спадщину довершують церква Святого Петра Апостола та каплиця Святих Юсти і Руфіни.

Агост живе й насиченим музичним життям: тут суперничають два оркестри, засновані 1895-го та 1978 року й відзначені міжнародними нагородами, а на зламі року, з 26 грудня по 1 січня, у містечку танцюють власне свято — «Танці мавританського короля». Навколишній краєвид, серед оливкових і мигдалевих гаїв та виноградників столового винограду, за десятиліття не раз ставав знімальним майданчиком, зокрема для стрічки «El regreso de los siete magníficos» 1966 року. Завдяки близькості до столиці провінції Агост зручно відвідати одноденною вилазкою з Аліканте, поєднавши музей із прогулянкою старим кварталом, а сам муніципалітет — що налічував лише 1 715 мешканців 1715 року — зростав рівномірно аж до кінця XX століття і сьогодні наближається до 5 200 жителів.