Що подивитися в Calp

Обличчя Калпа визначає Пеньйон-де-Іфач — вапнякова брила 332 метри заввишки, що глибоко врізається в море. За версією геологів, вона утворилася, коли від сусіднього хребта Ольта відкололася і зсунулася скеляста брила. Оголошений природним парком 1987 року, пеньйон дав прихисток Silene de Ifach — ендемічній рослині, яку МСОП зараховує до видів на межі зникнення, а на його вершині знайшли рештки іберійського поселення IV століття до нашої ери. Затоку Калпа, замкнену між мисами Фустера і Тойш, з часів античності використовували як природну гавань, добре захищену від вітру.

Від римської солі до рибальства

Римляни використовували ці землі для засолювання риби — саме до цього промислу належали споруди на кшталт Баньос-де-ла-Рейна, де й дотепер видно канали, якими надходила вода, і відсіки, в яких рибу тримали живою до переробки. Після християнського завоювання XIII століття Калп розрісся довкола обнесеного мурами осередку, який захищав містечко від берберських набігів; частина тих середньовічних мурів і донині стоїть у старому місті. Загроза була цілком реальною: 1637 року корсари здійснили напад і захопили в полон 315 мешканців, зокрема жінок і дітей, яких вивезли в Алжир, де ті провели в неволі кілька років, — саме такі напади й пояснюють, чому не лише Калп, а й багато інших прибережних поселень регіону століттями будувалися подалі від берега, вглиб суходолу.

Від першого туризму до сьогодення

Традиційна економіка Калпа трималася на мигдалі, родзинках, ріжковому дереві, рибальстві й солі. Туризм тут забовванів ще в тридцяті роки XX століття — тоді відкрився парадор, а якийсь час у містечку прожив письменник Ернест Гемінґвей. Сьогодні майже половина зареєстрованого населення — трохи більш як 27 тисяч осіб — іноземного походження. Серед старого міста й досі вирізняються два орієнтири, що вжилися поряд із новішою туристичною забудовою, — парафіяльна церква Богоматері Сніжної і Торре-де-ла-Песа, а жовтневе свято маврів і християн на честь Христа Поту і сьогодні лишається осердям громадського життя містечка. Власні Фальяс Калп теж святкує — конструкції тут спалюють у середині березня, за традицією, що триває із 1983 року.

Узбережжя Калпа поєднує піщані пляжі, на кшталт пляжу Леванте, зі скелястими бухтами прозорої води в бік Морайри — контраст міського й дикого узбережжя, який добре видно з будь-якої стежки навколо пеньйону. Обидві ділянки лежать так близько до старого міста, що в один день можна і скупатися, і прогулятися історичним центром.